Деякі чинники декомунізації в сучасній Україні

Abstract

У квітні 2015 р. Верховна Рада України ухвалила чотири закони про декомунізацію: «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» [1], «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» [2], «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» [3] та «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» [4]. Закони забороняють публічне висловлення позитивних поглядів на радянське минуле та передбачають перейменування тисяч місцевостей із назвами радянських часів. Окремі положення закону набули неабиякого розголосу в суспільстві. Опоненти заявляли, що закони заборонять відкрите обговорення складної історії України та можуть поглибити суспільний поділ. Однак поки що цей процес не викликав ніяких значних протестів, а партії, які висловилися проти законів, не змогли використати свою позицію для якоїсь реальної мобілізації. Водночас немає жодних доказів широкої підтримки декомунізації всередині суспільства, причому нарікання є більш економічними, ніж ідеологічними. Зрештою, зусилля щодо декомунізації України можуть призвести до скромного, але важливого наслідку: успішного скидання радянської символічної спадщини.